Home » угкц

Category Archives: угкц

«Природне планування – здорова сім’я»: тема конференції у парафії УГКЦ м. Вінниці

планування сім'ї_2

  20 та 21 вересня у парафії Покрова Пресвятої Богородиці, УГКЦ м. Вінниці, відбулася конференція з біоетики на тему «Природне планування – здорова сім’я». Конференцію проводила п. Аліна Тарас (з м. Одеси), ліценціат з біоетики, що радо відгукнулася на запрошення отців Воплоченого Слова, що опікуються парафією.

  Перша частина конференції мала за основу розкрити головну суть того, чому Бог кличе людей до подружжя. У вступі с. Марія Неустанної Помочі, СГДММ, розкрила суть відношення між батьками та дітьми, на основі Святого Письма та послань Пап Римських. Далі п. Аліна Тарас, головний доповідач конференції, висвітлила наступні теми: «Відповідальність батьківства», «Батьківство – дар Божий», а на завершення першого дня, всі присутні переглянули науковий фільм «Звідки беруться діти».

  Друга частина, що тривала наступного дня, була більш практичною, бо розкривала питання «Плідність – дар і завдання». Ключовими темами тут були «Штучні неморальні методи контрацепції – пряме переривання запліднення», яка розглядала проблеми контрацепції та аборту, а також «Натуральні методи розпізнавання плідності», що включала вивчення симптотермального методу та карти плідності.

  Ось деякі вислови учасників:

  «Народження дитини – це Ласка Божа, але це й велика відповідальність батьків. Тому, на конференції досить велику увагу було приділено природному плануванню сім’ї, яке надає можливість  зберегти здоров’я жінки, народжувати здорових дітей… Такі зустрічі та конференції вкрай необхідні для збереження подружніх відносин, моральних цінностей та Божих заповідей…» (Тетяна, 39 років).

«Доповіді були доступні та змістовні. Багато інформації цікавої, як для сімей, так і для жінок – в цілому, щоб слідкувати за своїм здоров’ям» (Світлана, 41 рік).

«Враження від конференції позитивні, інформація дуже корисна, а особливо для молоді… Загалом вдячна священикам що організували нам таку зустріч» (Олена, 23 роки).

«Природне планування сім’ї – це актуальна тема молодих сімей і тих молодят, які планують сім’ю. Такі науки нам потрібні, як пожива для планування здорової сім’ї. Особливо цінно є для молодих дівчат, готуватись заздалегідь до подружнього стану. Навчитися відчувати і аналізувати свій організм методом спостереження і ведення карти плідності. Це дуже простий і ефективний метод подружніх відносин…

  Вивчаючи свій організм, молода дівчина пізнає себе. Важливо є також щоб чоловік (або хлопець) підтримував і з розумінням ставився до методу природного планування сім’ї. Подружжя починає свій шлях здорової сім’ї і це – Божа благодать…» (Тетяна, 37 років).

  Сучасне суспільство, з усім його технічним, економічним, соціальним та ін. прогресом, все менше і менше уваги звертає на духовність. Саме це спричиняє зменшення чутливості до гріха. Від цього найбільше страждає найменш захищена ланка соціального ланцюга – це сім’я. Але сім’я у найповнішому значенні цього слова, не просто як співжиття чоловіка та жінки (інше виключається), але як союз любові, оснований на Христі, з’єднаний Богом і благословенний Церквою.

  Тому Церква, як інституція, метою якої є провадити своїх вірних до Бога, не може мовчати на свідоме та цілеспрямоване нівелювання цінності християнського подружжя і не реагувати на прагнення знищити інститут сім’ї. А найкращим методом боротьби є виховання та формування свідомих та інтелектуально обізнаних християн.

  Сподіваємося, що учасники даної конференції отримали хоча б основу знання, яке повинні надалі поглиблювати та впроваджувати у своє повсякденне життя. Нехай Господь помножить Свою благодать святого та праведного життя для всіх учасників конференції, а всім організаторам і тим, що допомагали у її проведенні, а також доповідачу п. Аліні, нехай додасть натхнення та сили продовжувати голошення Слова Божого у світі.

Отці ЗВС, Вінниця

Послання Блж. Святослава з нагоди 1025-тиріччя Хрещення Русі-України

Послання Блаженнішого Святослава
до вірних Української Греко-Католицької Церкви
та всіх людей доброї волі з нагоди відзначення
Тисячодвадцятип’ятиріччя Хрещення Русі-України

 

Дорогі брати і сестри!

Ми, український народ, громадяни, які належать до різних конфесій, святкуємо пам’ять дарування нам світла єдиної Христової віри. Цим відзначенням вшановуємо великі Божі діла, які сталися на нашій землі 1025 років тому. Тоді за сприяння святого рівноапостольного князя Володимира у водах Дніпра-Славутича охрестилися наші предки. Діянням благодаті Святого Духа, котрий «ширяв над водами», Бог-Отець усиновив український народ, назвав його своїм «сином улюбленим» і повів у майбутнє, як колись провадив Божий народ Старого Завіту до Обіцяної землі.

  Історія Русі-України вчить нас, що саме український народ є тим новим Христовим людом, який зродився у хрещальних водах Дніпра. Це про нас молився в день Хрещення киян, час Нового Сотворення цього народу, князь Володимир, кажучи: «Христе-Боже, що сотворив небо і землю! Споглянь на нових людей цих і дай їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе християнські країни. Утверди в них правильну й непохитну віру і мені поможи, Господи, проти диявола, щоб переміг я хитрощі його, надіючись на Тебе і Твою силу».

  І тепер, гортаючи сторінки історії та роздумуючи у світлі віри над тим, як дивно і владно Господь провадив наш народ крізь різного роду випробування і досвіди аж донині, можемо впевнено сказати, переспівуючи українського поета: народ наш є, народ наш завжди буде, ніхто не поневолить наш народ. За всі ці благодіяння, що їх Господь так щедро виливав і надалі виливає на наш люд, Йому від нас належить «слава, честь і поклоніння, нині, і повсякчас, і навіки вічні».

  Хрещення у водах Дніпра, подібно до Ісусового Хрещення в Йордані, знаменувало новий етап духовного зростання нашого народу у світлі науки Христа: Він став для нас «Дорогою, Правдою і Життям» (пор. Ів. 14, 6). Ця подія зумовила також великий цивілізаційний поступ нашого народу, який увійшов у коло європейських християнських народів.

  Як Богоявленню на Йордані передувало Різдво Божого Сина і Його приховане життя в Назареті, так і Богоявленню на Дніпрі передувала кількасотлітня  історія прищеплення християнства та його непомітного, але впевненого зростання на нашій землі. Першими сіячами Слова Божого були святий Андрій Первозванний, Христовий апостол, і святий Климент, Папа Римський. Засіяне ними плекали святі рівноапостольні Кирило і Методій, просвітителі слов’ян. Отже, величний акт 988 року не започаткував, а увінчав наш шлях назустріч Христові. Київ став центром нашої Церкви, як колись Єрусалим – центром Церкви апостолів, тож невипадково християнство на наших землях названо «київським». Наш народ і його держава є спадкоємцями християнської цивілізації Київської Русі-України, що була свого часу однією з найбільш могутніх і культурних країн Європи.

  Хрещення стало «весною нашого народу», сповнюючи національний організм духом воскреслого Тіла Христового. Наші предки, немов зі сну, прокинулися з неволі рабів гріха до свободи дітей Божих (пор. Рим. 8, 21). Будучи охрещеними «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», вони стали «одним Божим народом на київських горах», об’єднаним в єдиній, святій, соборній і апостольській Церкві. Тому наша Церква-мучениця є прямою спадкоємицею Церкви Володимирового Хрещення, що зуміла протягом історії зберегти спадок неподіленого християнства першого тисячоліття та була, є і завжди буде душею нашого народу.

  Зрікшись диявола і всієї його гордині в хрещальних обітах, наші предки з’єдналися з Христом і одне з одним. В основу свого національного і державного буття вони поклали Божий Закон, який сформував моральні підстави княжої та вічевої влад, законодавства «Руської правди». Божа Премудрість засяяла на київських горах, збудувавши собі дім у храмі Святої Софії в стольному Києві та проявивши свою благодатну дію в подвижницькому житті преподобних Антонія і Теодосія та інших києво-печерських чудотворців, а відтак – тисяч святих і праведних, що їх дала українська земля аж до новомучеників ХХ століття. Так поступово будувався на нашій землі християнський український світ, а Лик Христа «печаттю дару Святого Духа» викарбувався на гранях національної культури.

  Нині, відзначаючи 1025-ту річницю Хрещення, нам потрібно пригадати і знову відновити хрещальні обіти. Їхній сенс залишається незмінним – скинути зі себе будь-які узи рабства, ще від праотця Адама накладені на людський рід дияволом, і вдягти хрещальний одяг Cвободи і Любові, який є сяючими шатами воскреслого Христа. Адже «Христос нас на те визволив, щоб ми були вільні. Тож стійте і під ярмо рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5, 1). Відректися від диявола сьогодні – це, передусім, позбутися духовного поневолення з боку згубних пристрастей і злих нахилів, які атакують людське серце та, отримавши доступ до нього (серця. – Авт.), перетворюють його на джерело беззаконня і несправедливості, що занечищує всі виміри буття: особистий, родинний, суспільний, культурний, економічний та політичний. Натомість з’єднатися з Христом – це єдиними устами і єдиним серцем визнати віру наших предків, виражену в «єдиному Хрещенні на відпущення гріхів». З’єднатися з Христом – це бути членом Його Тіла, тобто Церкви, і вірити, що в Ісусі ми вже одна Київська Церква і один український народ, як на рідній землі, так і на поселеннях.

  Задля відновлення нашої вірності Христові як єдиному «Джерелу відродження українського народу» та задля утвердження нашої церковної і національної єдності доручаю кожному вірному і всім нашим парафіяльним спільнотам урочисто відновити хрещальні обіти в день Святого Володимира (у неділю, 28 липня, після Божественної Літургії). Запрошую також на загальноцерковну прощу до Києва 17–18 серпня цього року. Разом із єпископами нашого Синоду ми освятимо воду в Дніпрі і нею окропимо новоспоруджений

  Патріарший собор Воскресіння Христового. Передаючи цей Собор для служіння київській громаді і всій Церкві, уже тепер хочу щиро подякувати всім фундаторам, жертводавцям та доброчинцям, молитвами, коштами і працею яких постала ця чудова святиня. Вона не тільки прикрасить древній Київ, а й назавжди залишиться рукотворним пам’ятником 1025-річчя християнства на українських землях.

  Прикликаю на всіх, за молитвами святого рівноапостольного князя Володимира та всіх святих і праведних української землі, благословення всемогутнього Бога − Отця, і Сина, і Святого Духа!

 

+ СВЯТОСЛАВ,
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Української Греко-Католицької Церкви

 

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
22 липня 2013 року Божого

Миряни УГКЦ мають нового покровителя – блаженномучиника Володимира Прийму

мощі блжмч. Володимира Прийми

Близько 20 тисяч вірних взяло участь у першій Всеукраїнській прощі до Страдчу, що на Львівщині, присвяченій памяті страдецьких блаженних мучеників – о. Миколая Кондрата і дяка Володимира Прийми, Дню мирянина та Року віри.

На початку паломництва студенти Львівської духовної семінарії Святого Духа та Чортківської дяківсько-катехитичної академії ім. Священномученика Григорія Хомишина співали Молебень та співом супроводжували пішу ходу до Страдецької гори. Після цього розпочалася Архиєрейська Літургія на початку, якої владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, зачитав Декрет Блаженнішого Святослава (Шевчука), Глави УГКЦ, про проголошення Блаженного мученика Володимира Прийми покровителем мирян УГКЦ.

  Участь у Літургії, яку очолив Першоієрарх взяли взяли Єпископи Синоду УГКЦ та Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Томас Едвард Галліксон

  «Лише Бог є блаженним і живе у повноті безмежного і досконалого щастя. Він єдиний блаженний і може вчинити такою людину, яка його шукає і до якої Він зближається у своїй спасительній дії», – сказав Глава УГКЦ під час проповіді (відео) на Архиєрейській Божественній Літургії. За словами Предстоятеля УГКЦ Христос відкриває нам своє Царство і Він є той, хто приходить, щоб спати те, що загинуло. Блаженніший Святослав закликав усіх жити і діяти згідно Христового навчання. Тому, за його словами, не потрібно боятися бути «голодними і спраглими Христа», а треба мати відвагу бути «переслідуваним за Боже слово і Божу науку». «Треба мати відвагу відкритися на це блаженство для того, щоб Бог вчинив нас блаженними діяннями Святого Духа», – закликав він.

  Як зазначив Глава Церкви, Страдецька гора є українською горою блаженств. І тому саме тут  Христос, устами свого Божественного Євангелія, проголошує Добру Новину і роздає свої блаженства. «Сьогодні ми проголосили блаженним одну промовисту особу – Блаженного мученика Володимира Прийму, який проживав і молився, співав Богові у Страдчі. Тут він віддав своє життя, будучи переслідуваним за правду. Тому його приклад – особливий і важливий для християн нашого часу», – сказав проповідник. За його словами, Євхаристійний Христос, через служіння священика, ішов потішати засмучених, годувати голодних, втирати сльози плачучим і нести, можливо, останню радість, яку людина могла отримати у своєму земному житті. «Дяк Володимир не маючи жодного обов’зку пустився  дорогу за своїм душпастирем, не лишив його самого.  Він не побоявся бути зневаженим і, навіть, убитим. Тому він сповнився божественного вічного життя і Церква проголосила його блаженним – тим, який віднайшов дорогу до Бога і сам її пройшов, а сьогодні бере участь у вічному блаженстві єдиного Бога у трьох особах», – додав Верховний Архиєпископ УГКЦ.

  Адже, як сказав Глава Церкви, Христос каже, що кожен хто терпить, задля правди Христової, вже сьогодні має передсмак і відчуття присутності вічного блаженного Царства Небесного.

  Слід відзначити, що по завершенні Архиєрейської Літургії Блаженніший Святослав поспілкувався із журналістами. (відео)

джерело: Департамент інформації УГКЦ

 

Велика країна малих людей

 БЛЖ. ЛЮБОМИР (ГУЗАР) /

Блаженніший Любомир

   Україна – це велика країна! Таке гасло в останні роки часто звучить у наших ЗМІ.

 Україна багата своєю природою: безкраїми полями, горами, морями й озерами, дорогоцінним чорноземом, природними мінералами, – старовинною самобутньою історією, прекрасними архітектурними пам’ятками, визначними науковцями та творцями в різних ділянках культури, суспільними діячами, державними мужами і полководцями.

  Україна – велика країна! Справді є чим пишатися!

  Але останнім часом відбувається щось дивне, настало якесь велике замішання в політиці, економіці, освіті та інших ділянках суспільного життя. Не знаємо, куди йдемо – на схід чи на захід; одне говоримо, а інше робимо; ділимося на своїх і чужих, на наших і ваших, на приятелів і ворогів. Одне слово, повний безлад.

  Пересічні громадяни, намагаючись з’ясувати, що відбувається, і почуваючись безпорадними,  характеризують цю ситуацію з певною іронією. Наведу приклад нещодавно почутого прояву такої народної словесності: наші дороги – як наш уряд, а наш уряд – як наші дороги.

  Чому це так? Причина, думаю, у тому, що сьогодні в Україні надто багато “малих людей”, тобто тих, хто думає тільки про себе, хто не бачить дальше від свого носа, хто думає одне, говорить інше, а робить ще інше, хто не шанує ближнього.

  А найгіршою рисою “малої людини” є нерозуміння власної гідності та небажання максимально використати на загальне благо всіх даних їй Божих дарів.

  То хто ж тоді “велика людина”? Періодично в пресі з’являються списки громадян, які впливають на життя суспільства.

  Запрошую Вас скласти власний список, але не впливових, а “великих людей”. Не зважайте притому, яку посаду  вони обіймають, скільки грошей мають, чи обдаровані ораторськими здібностями, звідки походять тощо. Краще зверніть увагу на тих, хто працює над собою, кого Ви поважаєте, кому довіряєте, з ким хотіли б спілкуватись, ким захоплюєтеся.

  Чи є з того замішання –  в якому ми опинилися і яке, може, навіть дехто зі своїх чи чужих свідомо розкручує –  якийсь вихід? Чи є якийсь рятунок? На мою думку, так.

  Пропоную простенький вихід, випробуваний століттями: трудитися і молитися!

  Працюймо над собою, стараймося якнайкраще розвинути свою людську природу з усіма притаманними їй Божими дарами та використовувати на справжню тривалу користь для самих себе та всіх тих, за добро яких маємо відповісти перед Господом Богом. А щоб правильно виконати таке високе завдання, просімо в Нього світла й сили.

  Такий розв’язок стосується однаковою мірою всіх жителів Землі, без жодних винятків. Якщо ми всі старанно застосовуватимемо цей простенький “рецепт”, число “малих людей” в Україні значно зменшиться і справді можна буде пишатися Україною перед своїми і чужими.

+ Любомир (Гузар)

джерело: www.pravda.com.ua

Cлово Блаженнішого Святослава про екуменізм

“Той, хто скаже, що вірує в Бога, але не шукає єдності між християнами, той неправдомовець”, –

  7 червня у Києві відбувся круглий стіл «Україна в православно-католицькому діалогові». У його роботі брав участь кардинал Курт Кох, президент Папської ради сприяння єдності християн та співголова змішаної Міжнародної комісії з богословського діалогу між Католицькою і Православною Церквами. Вашій увазі пропонуємо слово, яке на цьому заході виголосив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ.

*  *  *

 

Блаженніший Святослав Шевчук

  Торік, у жовтні, ми, члени Синоду Єпископів Католицької Церкви, разом зі Святішим Отцем Венедиктом XVI згадували 50-річчя початку діяльності ІІ Ватиканського Собору. Цей Собор, безперечно, став епохальною подією не лише в Католицькій Церкві, а у всьому християнстві. Бо з ІІ Ватиканським Собором ми пов’язуємо виникнення, так би мовити, у сучасному вигляді всього того, що називаємо екуменізмом, чи екуменічним рухом (віднайдення первісної єдності між християнами). Примітно, що недавно, 5 червня, якраз у день, коли в Україну прибув кардинал Курт Кох, виповнилося 53 роки від заснування Папської ради у справах єдності між християнами, яку очолює його еміненція. Як бачимо, блаженний Папа Іван ХХІІІ намагався зробити все для того, щоб ІІ Ватиканський Cобор відбувся в екуменічному ключі.

  Гадаю, одною із основних позицій ІІ Ватиканського Собору було те, що, можливо, чи не найбільшою перешкодою для успішності проповідування Христового Євангелія в сучасній культурі є поділ між християнами. Тому отці Собору не могли оминути цієї загальнохристиянської потреби – пошуку єдності між християнами.

  У цьому контексті не можна не згадати вислову блаженного Папи Івана ХХІІІ: «У нас, християн, є набагато більше того, що нас єднає, ніж того, що роз’єднує», – вислову, який вказує, що тоді був вибраний цілком інший, якісно новий напрямок у вирішенні цього надзвичайно важливого питання. Ба навіть, щоразу більше християн різних конфесій почали розуміти, що коли хтось вважає себе віруючим християнином, то не сміє забувати молитву Христа до свого Отця, яку наш Спаситель промовив перед своїм учням на Тайній вечері, кажучи: «Щоб усі були одно, як Ти в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав» (Ів. 17, 21). Тому можна сказати, що успішність нашої євангелізаційної місії залежить від глибини єдності, яка панує між нами: ці поняття знаходяться у прямо пропорційній залежності.

  Я б хотів коротко розглянути одну важливу ділянку церковного буття – історичну пам’ять Церкви. Тут ідеться не про якесь суспільне свідоме чи підсвідоме явище певної групи людей, як говорять психологи, – а про щось набагато глибше. Пам’ять помісної Церкви пов’язана з її особливим історичним досвідом свідчення віри і проповіді Євангелія, містичним та духовним переживанням присутності Спасителя між своїми учнями в різних обставинах і культурних контекстах їхнього життя.

  Ісус Христос на Тайній вечері сказав до своїх учнів: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам» (Ів. 14, 26). Тут є слова «пригадає вам» – hypomnisi hymas panta. Це пригадування Святим Духом є основою анамнези – спомину, що його чинить Христова Церква, звершуючи Божественну Літургію та дякуючи за все діло спасіння, божественнe ikonomias, від початку сотворення до другого і славного пришестя Христа у славі. Це спогадування діла спасіння в спільноті Церкви робить нас дійсними причасниками Тіла і Крові нашого Спасителя, – це спогадування робить нас здатними пережити в різних обставинах та культурних контекстах реальність спасенної дії нашого Бога. Ця історична пам’ять Церкви, як і літургійна анамнеза, пов’язана з дією Святого Духа, який щоразу пригадує, актуалізує, реально уприсутнює цю істину, котрою є Ісус Христос посеред нас: «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки!» (Євр. 13, 8) .

  Наголошуючи на важливості історичної пам’яті Церкви, хотів би згадати доповідь, яку я почув 2012 року, коли вперше брав участь в асамблеї Папської ради у справах єдності між християнами як її новий член. Ідеться про виступ кардинала Турксона, голови Папської ради «Справедливість і мир», який є вихідцем з Африканського континенту. Він розповів, що Африка була євангелізована в той час, коли християни вже були розділені. Тому сьогодні християни в Африці здебільшого не знають, що спершу Христова Церква була єдиною і що єдність є потрібною чи можливою. Це відомо лише тим, хто вивчає богослов’я, цікавитися історією, зокрема історією Церкви. Цей кардинал поставив запитання: чи справді християни Африки мають пам’ять неподіленої Церкви?! Я тоді почувався щасливим, що належу до традиції київського християнства.

  Цього року ми разом із православними братами відзначатимемо 1025-річчя Хрещення України-Русі. І ми якщо заглянемо в містичну духовну пам’ять Київської Церкви – знайдемо період неподіленого християнства І тисячоліття. Тому щоразу, коли ми говоримо про необхідність єдиної помісної Церкви в Україні, пошуку єдності між нами – Святий Дух промовляє в наших серцях, пригадує і заповідь Христа, і минувшину Київської Церкви та закликає наше сумління повернути цей ранній історичний хрещальний досвід єдиної і неподіленої Христової Церкви – Його містичного тіла. Я переконаний, що усвідомлення християнами, спадкоємцями неподіленої Київської Церкви, живої потреби церковної єдності і є цією внутрішньою дією Духа Святого, що промовляє до наших сердець та пригадує все, чого навчав нас Божественний Спаситель. Ця дія нашого Утішителя – основа та надія екуменічного пошуку серед християн України. Ми сьогодні повинні дякувати нашому Спасителеві і Святому Духові за те, що Він нам пригадує про той наш спільний глибокий спадок.

  Нещодавно, читаючи одну дискусію в Інтернеті, я поставив собі запитання, чи можна в Україні взагалі говорити про екуменізм. Гадаю, труднощі пов’язані з тим, що в сучасному постмодерному світі більше не існує єдності як цінності. Сьогодні цінністю є толерантність множинності. Тому часом християни, можливо, впадають у спокусу цього сучасного світу, щоб заспокоїтися у своїх поділах, забути про молитву Христа за єдність своїх учнів. Інколи питання екуменізму зводиться до «миротворчого» толерування інакшості одне одного. Тоді  заперечується сам факт потреби пошуку єдності.

  Ми, християни України і Європи, зокрема Східної, в останні 20 років грішили проти екуменізму. У чому полягав цей гріх? Ми передали питання екуменізму в руки дипломатів і політиків. І це певною мірою дискредитувало цю святу ідею в очах простих вірних. Тому, на мою думку, сьогодні необхідно говорити про екуменізм як про пошук єдності між християнами в Україні в середовищі мирян, духовенства і чернецтва. Думаю, що питання такої єдності чи її пошук близьке всім християнам. Кожен християнин візантійської традиції, греко-католик чи православний, коли приходить на Літургію, чує у мирній єктенії прохання: «За мир всього світу, добрий стан святих Божих Церков і з’єднання всіх Господеві помолімся».

  Ми повинні перевести дискусію про екуменізм в духовну площину. Питання єдності між християнами має стати темою, про яку говорять душпастирі зі своїми духовними дітьми, сповідники із пенітентами тощо. Спитаймо себе: скільки разів ми чули проповідь про єдність між християнами? Принагідно хочу сказати, що в Католицькій Церкві, як латинського, так і східного обряду, ми щороку проводимо Тиждень молитов за єдність між християнами. Однак бачимо, що цього замало. Ми повинні молитися, працювати, просити, щоб Дух Святий залікував усі рани поділу, пригадав нам усе те, чого навчав нас і що залишив нам Ісус Христос як свою заповідь.

  Святий євангелист Іван навчає: «Коли хтось каже: «я Бога люблю», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить?» (1 Iв. 4, 20). А в екуменічній площині я б сказав так: той, хто скаже, що вірує в Бога, але не шукає єдності між християнами, той неправдомовець. Бо як можна у вірі поєднатися з Богом, якого ми не бачимо, будучи роз’єднаними зі своїми братами, яких бачимо?

  Я б дуже хотів, аби ми зробили глибокий іспит сумління і подумали над тим, що нам потрібно зробити, щоб запанувала ця єдність. Напередодні свята П’ятдесятниці просімо, щоб Дух Святий ще раз нагадав нам, християнам України, що в нас є лише «один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма, і через усіх, і в усіх» (Еф. 4, 5–6).

Святослав

 

джерело: сайт УГКЦ

26 червня відбудеться Перша Всеукраїнська проща мирян до Страдчу

  УГКЦ 26 червня організовує Всеукраїнську прощу до відпустового центру у с. Страдч, що на Львівщині, присвячену пам’яті блаженних о. Миколи Кондрата та дяка Володимира Прийми. Паломництво очолить Патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук).

  Очікується, що під час прощі він офіційно проголосить блаженного Володимира Прийму покровителем мирян та закладе камінь під забудову унікального відпустового центру.

  Про це сьогодні під час прес-конференції у Львові розповіли організатори паломництва о. Василь Білаш, голова комісії УГКЦ у справах мирян, о. Іван Колтун, парох храму Успіння Пресвятої Богородиці в Страдчі та активний мирянин Зенон Боровець – доцент Національного Університету Львівська Політехніка.

  Як наголошували промовці, Всеукраїнська проща до Страдча насамперед ставить за мету поширити культ мучеників мирян.

  «Миряни – це основне тіло Церкви, бо духовенство складає меншість. Вони мають місію освячувати світ і поширювати у світі Боже Царство», – зазначив о. Василь Білаш.

  Священик повідомив, що під час прощі Глава УГКЦ проголосить блаженного Володимира Прийму покровителем мирян. Під час Божественної Літургії його мощі будуть урочисто виставлені на вівтар.

  «Володимир Прийма знав про небезпеку, але він хотів врятувати життя старшому за віком священику. Як знаємо, йому це не вдалося зробити. Він загинув. Приклад мученицької смерті Володимира не одинокий. Ми маємо Пратулинських мучеників, маємо приклад давніх мучеників-мирян Бориса і Гліба. Їхні приклади вказують нам, як мирянин може освячувати цей світ», – сказав він.

  Парох храму Успіння Пресвятої Богородиці о. Іван Колтун розповів, що проща розпочнеться із с. Ямельна, місця мученицької смерті блаженних о. Миколи Кондрата і дяка Володимира Прийми. Біля могильного насипу духовенство відслужить молебень. Згодом Патріарх Святослав (Шевчук) відправить Службу Божу та посвятить камінь під забудову «Відпустового центру Львівської архиєпархії УГКЦ».

  За словами священнослужителя, нині тільки розробляється концепція зведення центру. Планується, що там побудують церкву, готель для паломників, харчовий блок. Яворівська влада вже видала акт на землю, духовенство зараз розробляє статут майбутнього центру і збирає кошти на реалізацію цього проекту. Священики сподіваються, що під час прощі вдасться зібрати частину грошей.

  Відпустовий центр у Страдчі є особливим місцем для усіх греко-католиків. Як зауважив Зенон Боровець, у Страдчі знаходиться єдиний у Західній Україні печерний монастир такого типу, який зберіг автентику ХІ ХІІ століть, а також чимала збірка ще не досліджених ікон.

  «Значення Страдча випливає зі значення статусу відпустового місця. Його святість сягає найдавніших часів. Ще коли в ХІ столітті тут заснували печерний монастир, це місце вже було обрано Богом. Воно освячено кров’ю тих мучеників, які загинули від рук хана Батия. Страдч є також унікальний тим, що у 1936 році Папа Пій ХІ надав цьому прочанському місцю повний відпуст на кожен день у році. Грушів, для прикладу, має кілька днів відпусту на рік, Глиняни – 5-6 днів на рік, у Зарваниці, знаємо, відпуст починається на Юрія і на Покрову завершується. А у Страдчі, згідно з цією грамотою, маємо кожен день у році», – наголосив активний мирянин УГКЦ.

джерело: РІСУ

Заклик Блаженнішого Cвятослава до молитви за українські родини

«Родина, сильна Богом, є силою свого народу», – твердив блаженний Папа Іван Павло ІІ,
а ці його слова були неначе відгомоном вчення слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького),
який в одному зі своїх послань так писав про християнську родину:
«Сміло можна сказати, що щастя і моральна вартість як кожної людини зокрема,
так і цілого народу…”

* * *

Заклик Блаженнішого Cвятослава
до молитви за українські родини

 

Високопреосвященним і Преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

Дорогі в Христі!

svjatoslav_squareУже третій рік поспіль Українська Греко-Католицька Церква з ініціативи Комісії у справах родини долучилася до проведення в Україні Тижня подружжя – міжнародного руху, який спрямований на поширення в суспільстві сімейних цінностей. Святкування в нашій Церкві розпочалося з Дня матері – 12 травня, а 15 травня ми відзначали Міжнародний день сім’ї. Заохочуємо душпастирів, прородинні організації та сім’ї і надалі докладати всіх зусиль задля підтримки традиційних родинних цінностей, базованих на Божому Об’явленні та науці Христової Церкви.

«Родина, сильна Богом, є силою свого народу», – твердив блаженний Папа Іван Павло ІІ, а ці його слова були неначе відгомоном вчення слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького), який в одному зі своїх послань так писав про християнську родину: «Сміло можна сказати, що щастя і моральна вартість як кожної людини зокрема, так і цілого народу, а в більшому ще ступені й ціла будучність його залежить від того, чи якраз цей корінь суспільного життя і ця ділянка людського життя, в якій скупчуються всі його справи, є здоровий і сильний… Майбутність належить до тих народів, у яких подружжя є річчю святою, у яких родинне життя є чисте й святе! І у таких народів легко найти лад і силу. Такі народи з елементарною силою здобувають собі добробут. А навпаки, нарід, що його точить рак неморального родинного життя, такий нарід не може не розтрачувати свого майна, не може не дійти до упадку!» (Християнська родина, 1900 р.).

Сьогодні усім нам слід пригадати, що сім’я, як нерозривний і плідний союз у любові чоловіка і жінки, установлена самим Творцем (пор. Бут. 1, 27–28). Священне Писання вчить, що всяке інше співжиття, особливо між особами одної статі, є важкою зневагою гідності і самої людини, і сім’ї та важким гріхом супроти Бога-Творця (пор. Рим. 1, 24–32).

Турбота про християнські сім’ї і захист родинних вартостей є сьогодні особливо важливими, оскільки ми із сумом спостерігаємо, як у багатьох країнах світу чиняться спроби знівелювати цінність сім’ї та викривити правду про неї. Ці згубні тенденції не мають кордонів і загрожують також нашому суспільству. Зокрема, певні групи намагаються за допомогою різноманітних технологій переконати суспільство приймати або принаймні закривати очі на небезпеку, яку несуть із собою гомосексуальні зв’язки, котрі вдають і пародіюють «священні подружні вузли», а насправді є відвертим запереченням Божого задуму щодо сім’ї та родини. Проте гріх не можна ані толерувати, ані тим більше пропагувати за посередництвом різних «парадів», поширення аморальності в ЗМІ чи впровадження хибних теорій у навчально-виховний процес. Усі відповідальні за майбутнє нашої країни, особливо наших дітей, – передусім батьки, а відтак освітні інституції та органи влади різних рівнів, – мусять пам’ятати про свою важку відповідальність за це перед Богом і народом.

Господь устами псалмоспівця запевняє нас про своє благословення для сім’ї та родини як спільноти, створеної союзом любові чоловіка та жінки, в якому діти є знаком Божої прихильності і радістю своїх батьків: «Щасливий кожний, хто Господа боїться і хто Його путями ходить!.. Жінка твоя, неначе лоза плодовита, у середині дому твого. Діти твої, мов парості оливки, навколо столу твого. Ось так буде благословенний чоловік, що Господа боїться» (Пс. 128, 1–4). Церква, як любляча мати, закликає всіх своїх дітей до вірності Божому законові, до будування особистого, родинного та суспільного буття на міцній основі Божого Слова і Божої любові.

Пам’ятаючи, що нема християнського життя, нема міцної християнської родини без молитви, закликаю всю Церкву об’єднатися в ревній молитві до Господа про Боже благословення і опіку для української сім’ї та родини. Для цього поручаю душпастирям в неділю, 19 або 26 травня, прочитати цей мій заклик, а після Божественної Літургії спільно з вірними прочитати молитву Митрополита Андрея та «Отче наш» і «Богородице Діво» в наміренні українських родин.

Нехай за молитвами Пресвятої Богородиці, святого Йосифа – опікуна Пресвятої родини, та всіх святих нашого народу всемилостивий Господь зішле на наші сім’ї та родини своє небесне благословення!

 + СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового
17 травня 2013 р.Б. в день св. мч. Пелагії

 

 

Молитва Митрополита Андрея Шептицького за українську родину

Боже великий, Боже отців наших! Дай нашому народові якнайбільше добрих, святих християнських родин. Дай нам таких батьків, які голосно й відверто признавалися б до божественної Твоєї Євангелії і до Твоєї служби. Дай нам батьків, які для своїх дітей були б прикладом християнського життя, правдивими опікунами та добрими провідниками в житті. Дай нам таких матерів, що вміли б добре, по-християнськи виховувати своїх дітей, а для своїх чоловіків були б поміччю, потіхою та доброю радою. Дай нам таких дітей, які були б потіхою та славою батьків і красою свого народу. Благослови, всемогутній Боже, український нарід. Даруй йому ласку вірно Тобі служити і доступити колись вічної нагороди в небі, бо Тобі, Боже, у Святій Тройці єдиний, Отче, Сину і Духу Святий, належить вся слава, честь і поклін навіки вічні. Амінь.

 

Отче наш…

Богородице Діво…

 

джерело: сайт УГКЦ

Лист Блаженнішого Святослава до матерів священиків

“Висловлюю вдячність матері кожного священика передусім за її жертви,  за живу віру, – за віру, пронизану любов’ю, яку вона з любов’ю прищепила своєму синові.  Покликання до священичого та богопосвяченого життя є Божим даром і, водночас, таємницею. Святий Дух «віє, куди забажає» (Ів. 3, 8), і ніхто не знає напевно, де, коли і на кого він зійде. “

* * *

Лист Блаженнішого Святослава
до дорогих матерів священиків,
які служать в Українській Греко-Католицькій Церкві у світі

 

Христос воскрес!

Дорогі матері!

 

svjatoslav_squareУ своєму житті я, як мирянин, священик і єпископ, дійшов висновку, що, мабуть, найурочистіший і найбільш натхненний момент, що його може пережити вірний нашої Церкви, – це мати привілей бути на свяченнях молодого юнака та отримати його перше священиче благословення на завершення чину рукоположення. Справді, важко собі уявити радіснішу подію для Церкви! Серця всіх присутніх: єпископа, священиків-співслужителів, батьків,  родини, друзів і парафіян – наповнюються невимовною радістю і благоговінням, оскільки вони стали свідками урочистої переміни під дією Святого Духа того, хто був вибраний і взятий з-поміж них та освячений на життя в служінні.

Однак на цій події присутня одна особа, чия радість є незрівнянно більшою, ніж будь-кого іншого, чиє серце буквально переповнює гордість і любов, чиї очі виблискують сльозами щастя, чиї уста промовляють хвалу і подяку Господу. Ця людина є матір’ю священика, і вона відчуває все це набагато глибше, тому що вона є найближче до нового священика серед усього Божого люду. Справді, вона, у прямому сенсі цих слів, бере на себе відповідальність – більше, ніж будь-хто інший – за нового блискучого воїна в Христовому війську, який стоїть перед спільнотою в день свячень. Мабуть, у душі кожної матері священика зроджувалися в ті хвилини почуття, подібні до емоцій, про які пише матір великого пастиря нашої Церкви – Митрополита Андрея, у своїх споминах про першу Божественну Літургію сина в рідному селі Прилбичі: «Не передати словами, яка була ця Служба Божа, яке його благословіння, молитовний настрій усіх… як він благословив, кладучи руки на наші голови, й ті руки, освячені Господньою Жертвою, ми цілували…». Як, мабуть, для кожної віруючої матері, для Софії Шептицької (з роду Фредрів) покликання її дитини «до служби Господніх Престолів» стало, за її словами, «найдорожчим з-поміж благословенств Господніх».

Сьогодні День матері, – день, коли ми особливим чином висловлюємо любов до своєї земної матері і приносимо свої молитви за її здоров’я та благословення, якщо вона ще з нами, та молимося за упокій її душі, якщо Господь вже покликав її до себе. Сьогодні я зі смиренною вдячністю схиляю голову перед матір’ю кожного священика нашої Церкви. Особливою любов’ю хочу огорнути нині свою маму, яка чувала і чуває над моїм життям від часу мого народження, серцем відчуває всі мої радості й смутки, жертвує за мене і своє здоров’я, і свої молитви, супроводжує мене дорогою мого священичого служіння на всіх незбагненних стежках Божого Провидіння.

Висловлюю вдячність матері кожного священика передусім за її жертви,  за живу віру, – за віру, пронизану любов’ю, яку вона з любов’ю прищепила своєму синові.  Покликання до священичого та богопосвяченого життя є Божим даром і, водночас, таємницею. Святий Дух «віє, куди забажає» (Ів. 3, 8), і ніхто не знає напевно, де, коли і на кого він зійде. Але, звичайно, паростки Божого поклику дозрівають значно швидше в ґрунті, що є родючим і доглянутим. Голос Божий може виразніше почути і з більшою готовністю прийняти до свого серця той юнак, мати якого, відтоді як він був маленькою дитиною, з любов’ю обхопивши своїми руками його рученята, робила знак хреста на його грудях щоранку і щовечора. Голос Божий звучить зрозуміліше для хлопчика, який, сидячи на колінах у неньки, вчить молитви до Бога, Пресвятої Богородиці й святих, і якого за кожної можливості мати приводить до парафіяльної церкви на богослужіння. Голос Божий звучить зрозуміліше для юнака, який, наслідуючи приклад своєї матері, часто приступає до святих таїнств Покаяння та Євхаристії для очищення й відновлення душі. Тому кожній матері священика складаю дяку за її віру.

Щиро дякую матері кожного душпастиря за її постійну молитву за сина. Мати завжди молиться за своїх дітей. Пророк Ісая запитує«Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона?» (Іс. 49, 15). Звичайно, що ні. Незважаючи ні на що, серце матері залишається вірним. Вона ніколи не зможе забути про свою дитину, починаючи з тієї миті, коли відчуває її перші рухи у своєму лоні, до того дня, коли в оточенні своїх дітей востаннє заплющить очі в цьому світі. Немає нічого сильнішого чи ефективнішого, ніж молитва матері за своїх дітей.

Завдяки вашій материнській молитві ваш син не тільки почув Божий поклик у своєму серці, а й відважився піти проти сучасного суспільства і відповісти на це запрошення. Завдяки вашій молитві він вистояв перед спокусами лукавого відмовитися від цього поклику, розцінюючи його як такий, що стосується не його, а когось іншого. Завдяки вашій молитві він був наполегливий у своєму прагненні до знань і святості життя; завдяки вашій молитві він дізнався, що служіння Богу і ближньому є найблагороднішою метою в цьому житті. І завдяки вашій молитві він донині черпає підтримку і переживає втіху, а також жаль, труднощі та спокуси на шляху свого священичого життя та служіння. За всі ваші молитви за своїх дітей і особливо за сина-священнослужителя, дякую вам!

Сьогодні, коли ми зосереджуємо свої думки і молитви на тому, щоб висловити вдячність матерям священиків, нас підтримує переконання, що Марія, Божа Матір, стоїть біля нас і молиться разом із нами. Вона є найвищим образом священичого материнства і кожна мати священнослужителя є його відображенням. Хто краще, ніж вона, Мати Христа – Божественного Священика, розуміє радості і втіхи, а також страждання і жертви, які доводиться пережити матері священика? Хто більше, ніж вона є зразком віри і молитви за матір кожного священика?

Подумайте про віру в Бога, яку Пречиста Діва Марія висловлює в день Благовіщення. Опинившись у ситуації, яку неможливо збагнути людським розумом, вона з повним довір’ям і любов’ю сказала «так» Отцеві. Вона погодилася стати матір’ю Месії у спосіб, який виходив за рамки всякого розуміння: «Нехай зо мною станеться  по твоєму слову» (Лк. 1, 38). Подумайте про силу молитви Богородиці про безпеку Ісуса, який 12-річним хлопцем загубився в Єрусалимі, куди вона з Йосифом привела Його на свято Пасхи. Подумайте про глибину горя Марії, коли вона, стоячи на відстані, безпорадно спостерігала, як грішні люди бичували, опльовували і прибили до хреста її улюбленого Сина, який помирав жахливою і болісною смертю. Також подумайте про ту радість, яка наповнювала серце Божої Матері, коли їй з’явився ангел і розповів про воскресіння Христа з мертвих, як ми співаємо в урочистому пасхальному гімні: «Ангел сповістив».

Гідні подиву й поваги матері наших священиків! Усі ви загалом та кожна мати зокрема певною мірою розділяла радощі та печалі, молитви та віру Пресвятої Богородиці. Кожна з вас на своєму життєвому шляху, як матір священика, вже мала нагоду разом із Марією «зберігати всі ці слова у своєму серці» (Лк. 2, 51). Кожна з вас, як Марія, була добровільним Божим знаряддям у таїнстві священичого покликання свого сина.

Священик у прямому сенсі не належить самому собі. Він навіть не належить своїй матері. Священик належить усім, тому що він служить усім. Священик належить Богові, тому що він служить Йому. Кожен священик може з повним правом сказати разом із пророком Ісаєю: «Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім’я» (Іс. 49, 1). Який це привілей бути матір’ю священика! Яке благородне покликання брати участь у Божій праці для спасіння світу, будучи матір’ю священика!

Нехай усвідомлення цього слугує вам утіхою тоді, коли, можливо, ваш син є далеко від вас, чи, як вам буде видаватися, забув про вас серед обов’язків свого священичого служіння. Пам’ятайте, що він молиться за вас. Єпископ та вся Церква моляться за вас із смиренною вдячністю за дар служіння вашого сина Господу. Нехай Бог благословить вас і обдаровує вас міцним здоров’ям та щастям!

Схиляючи перед кожною з вас із вдячністю та глибокою пошаною свою голову, призиваю на вас і на всіх ваших рідних благословення всемогутнього Бога ­– Отця, і Сина, і Святого Духа!

+ СВЯТОСЛАВ

  Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

26 квітня 2013 року Божого

джерело: сайт УГКЦ

Відвідування сайту

  • 6Reads today:
  • 39Reads yesterday:
  • 372Reads last week:
  • 33850Total visitors:
  • 4Visitors today:
  • 236Visitors last week: