Home » новини » Парафіяни та приятелі ЗВС завершили паломництво по святих місцях Європи

Парафіяни та приятелі ЗВС завершили паломництво по святих місцях Європи

площа св. Петра

  Є така приказка: «Всі дороги ведуть до Рима». Так само і нашу паломницьку групу Згромадження Воплоченого Слова дорога завела до самого Рима. До нашої групи належали парафіяни та приятелі Згромадження. Розпочалось наше паломництво 20 листопада 2013 року Божественною Літургією в нашому храмі свв. Кирила і Методія у Крихівцях. У проповіді я порівняв наших паломників до мудреців-царів, які йшли за зорею у пошуках Царя-Христа. Наша ціль була  – дістатися до Рима, але по дорозі туди і назад, ми ще багато цікавих міст відвідали.

  Чому саме Рим? Тому що у Римі, вічному місті в ці дні відбувалися надзвичайні події: 24 листопада Святіший Отець Папа Франциск завершував Рік Віри і з цієї нагоди вперше було виставлено привселюдно мощі св. Апостола Петра. Для нас українців до цієї неповторної дати додалися ще дві: 23 листопада в українській  базиліці св. Софії молитовно було відзначено 80-і роковини великої трагедії нашого народу – голодомору; 25 листопада у базиліці св. Петра у Ватикані наш Патріарх Святослав на головному престолі храму очолив Святу Літургію з нагоди 50-ї річниці перенесення мощей св. Йосафата до Ватикану. На завершення відправи до українців прийшов сам Папа Римський – Франциск.

  Всі святі місця, які ми відвідували по дорозі – це місця віри і культу, місця великих паломництв та частих відвідувань вірних з цілого світу, це місця, в яких жили святі люди і залишили нам приклад, як можна осягнути небо. Тому прагнемо поділитися з Вами тим, що пережили…

 галерея фотографій >> 

Кальварія Зебжидовська і Вадовіце

  Перша наша стація була у Кальварії Зебжидовській. Це місце дуже любив Блаженний Папа Іван Павло ІІ і воно знаходиться неподалік міста Вадовіце, де він  народився. В їх родинному домі на даний час готується музей Папи, а біля нього прекрасний храм, в якому був охрещений майбутній Папа.

  Кальварія знаходиться недалеко від Кракова і тут побудована Хресна Дорога на подобу тої, що є в Єрусалимі. До монастирського комплексу належать 42 невеличких костели та каплички і багатокілометрові кальварійські стежки. Цей храмовий комплекс був збудований на початку XVII ст. магнатом Миколаєм Зебжидовським і присвячений Хресним мукам Спаса на зразок єрусалимського храму Гробу Господнього («Кальварія» у перекладі з латини означає «Голгофа»). Територія парку нагадувала шляхтичу Єрусалимський хресний шлях, по якому ніс Ісус свій хрест на гору Кальварія, де й був розіп’ятий.

  Монастир бернардинців у Кальварії відомий тим, що тут часто бував у роки дитинства та юності Кароль Войтила – майбутній Папа Римський Іван Павло ІІ. У житті Кароля Кальварія Зебжидовська займала особливе місце. Коли у 9-річному віці померла його Мама, батько привів його помолитися на Кальварію і, вказавши хлопчикові на ікону Богородиці, сказав, що відтепер Вона — його Мати.

  У місті Вадовіце, яке ми відвідали наступного дня, 18 травня 1920 року народився Кароль Войтила в сім’ї колишнього офіцера австрійської армії Кароля Войтили та Емілії Качоровської, українки, яка померла, коли синові не було й 9 років. У центральному храмі Вадовіц хрестили маленького Кароля і тут він приймав перше святе Причастя. Пригадуємо, що Кароль став Папою 16 жовтня 1978 року і ним був до смерті 2 квітня 2005 року.

 Падуя

  Наша друга стація була у м. Падуї на північному сході Італії після тисячі проїханих кілометрів. Це місто називають містом святого Антонія, мощі якого знаходяться у базиліці в його честь. А також місто відоме тим, що тут багато років трудився Галілео Галілей і в ньому є фрески Джотто, тут знаходиться найбільш повна колекції його робіт. Базиліку св. Антонія будували від 1232 до 1310 року. В цій базиліці ми мали нагоду молитися і відправити святу Літургію.

  Св. Антоній Падуанський (1195-1231) народився у Португалії, в Лісабоні. Спочатку був монахом-августинцем, а згодом забажав стати францисканцем, дізнавшись про героїчність життя Братів Менших у Північній Африці. Навіть сам подався на місію в Марокко, але там тяжко захворів. Повертаючись додому, був закинутий бурею на острів Сицилію. Там він зустрівся зі святим Франциском. Був дуже відомий своїми проповідями і його призначили генеральним проповідником Ордену. Він помер у віці 36 років, важко захворівши. Проповідував про потребу покаяння і життя вчинками віри.

  Також ми відвідали Базиліку св. Юстини – мучениці, у якій знаходяться мощі святого євангелиста Луки, того який бачив воскреслого Христа, був учнем ап. Павла, лікарем, першим іконописцем, мучеником і помер в місті Фіви в Греції. Його мощі були перенесені до Константинополя, а пізніше були передані монастирю в Сербії, звідки вони були викуплені італійцями в турків в Середньовіччі. Св. Лука був одним з перших іконописців, автором образів Богоматері, апостолів Петра і Павла. В цьому храмі також знаходяться мощі святого апостола Матія, того, якого було вибрано на місце відпавшого Юди.

  Цього ж таки дня ми відвідали ще одного святого Леопольда Мандіча (1866-1942), монаха-капуцина, який все своє життя втілював притчу про милосердного батька, що чекав “блудного сина”. Він мріяв стати місіонером на Сході Європи, але все своє життя був місіонером сповідальниці. Цей святий був непримітною людиною: низький ростом (1,35 м), накульгував через артрит, що деформував його ноги, був хворобливим, мав тяжкий дефект мови, що заважав йому проповідувати. За декілька років до смерті в 1942 році, отець Леопольд передбачив, що Італія омиється кров’ю і що Падуя буде зруйнована бомбардуваннями: «Місту буде завдано багато ударів», – говорив він, «монастир теж сильно постраждає… але ця келія – ні. Тут Господь Бог проявить багато милосердя до людських душ і це повинно стати пам’ятником його доброти». Коли в травні 1944 року Падуя була понівечена бомбардуваннями, на Церкву і на монастир капуцинів впало п’ять потужних бомб, що зруйнували все вщент, лише маленька келія вистояла, уціліла.

 Наше паломництво продовжувалося і наступна стація – це містечко Монтефіясконе, точніше міжнародна семінарія Згромадження Воплоченого Слова в Італії, в якій навчаються наші брати-монахи з України. На даний час тут живуть семінаристи з 16 країн світу. Після маленької екскурсії, відбувся гарний обід у супроводі міжнародних пісень на різних мовах.

 Наш шлях продовжувався до Рима, а саме до Базиліки Святої Софії, Премудрості Божої. По дорозі молилися, щоби не спізнитися, бо часу було обмаль. Ми встигли на Літургію, яку очолив наш Патріарх Святослав. У цій відправі та у панахиді молитовно згадували душі жертв Голодомору українського народу 1932-1933 років. Саме в цей день розпочалися урочисті відзначення 80-ї річниці цієї страшної сторінки нашої історії. Блаженніший Святослав нагадав, що християнська пам’ять не є пам’яттю злоби чи жалю, але є молитвою. Відтак наша паломницька група у холі Католицького Університету  мала гарну нагоду привітати Патріарха і заспівати йому «Многая літа», привітати нашого Митрополита та інших достойних гостей. І вже, коли майже всі люди розійшлися, ми змогли відвідати музей Патріарха Йосифа Сліпого. Цей музей створено на основі апартаментів, в яких проживав і в яких відійшов з цього світу Ісповідник Віри після повернення з Сибіру. Розповіді, речі та фото спогади справили на нас неабияке враження. Свята Софія – це насправді частинка нашої України на теренах Італії.

 Що ж треба знати українцеві про Святу Софію?

  Ця базиліка має тісний зв’язок з особою Патріарха Йосифа Сліпого. Після повернення з Сибіру у лютому 1963 року Блаженніший Йосиф розпочав старання та збір коштів на побудову української церкви в Римі. У червні 1967 року було розпочато будову, а 27-28 вересня 1969 року Блаженніший Йосиф та сімнадцять Владик в присутності Папи Павла VІ, який переніс сюди із базиліки св. Климента частину мощей св. Климента Папи і поклав під головний престіл, довершили посвячення собору Святої Софії і запрестольної мозаїки – спроектованої видатним українським митцем Святославом Гординським.

  Цей собор в часи переслідування УГКЦ мав титул прокатедри св. Юрія у Львові та служив перед світовою спільнотою як духовний центр для українського народу. Він згромаджував українців з цілого світу, які приїжджали до Риму, щоб помолитися та отримати благословення наших Патріярхів – Блаженнішого Йосифа та Блаженнішого Мирослава-Івана і засвідчити їм свою підтримку та послух.

  Собор Святої Софії має статус базиліки від 1998 року, є кардинальським храмом та відпустовим місцем для усіх прочан, які його відвідують.

 Завершення Року Віри на площі святого Петра з Папою Франциском

  Неділя стала також незабутньою в житті наших паломників: брати участь, молитися на Службі Божій на завершення Року Віри і то в самому Римі і навіть з папою, – це не звичайні події. Це насправді особлива Божа благодать.

  Перейшовши всі контролі, ми опинилися на площі Св. Петра перед прекрасною Базилікою. Знайшли своє місце і відкривши наші «Книжки прочанина» розпочали ранішні молитви, оскільки часу до початку відправи ще було більш як достатньо. Отець Софрон і я, за божим провидінням, отримали дозвіл на співслужіння: оскільки відповідних квитків не мали, то змушені були «проситися». І так, коли вже прийшли до самої базиліки, виявилося, що треба було мати свої ризи… Ми їх не мали і папський церемонієр дав нам ризи… Ми, звичайно, були щасливі…

  Після відправи Папа звернувся зі словами привітання до всіх. А до українців сказав: «Вітаю делегацію з України, яка згадує 80-ту річницю Голодомору — великого голоду, спровокованого режимом радянської влади в Україні,  внаслідок якого загинули мільйони людей». Також сказав: «Бажаю звернутися до тут присутніх Патріархів та Верховних Архиєпископів Східних Церков. Поцілунок миру, який здійсню з вами, означає, передусім, визнання Єпископа Рима для ваших спільнот, які дуже часто навіть дорогою ціною засвідчували свою вірність».

  З Папою спіслужили Блаженніший Святослав Шевчук, який стояв у перших рядах і давав Папі знак миру на Службі Божій та єпископи Синоду УГКЦ з України та з-за кордону.

  Опісля наша паломницька група зібралася на площі св. Петра і співала українські пісні… А відтак піца та екскурсія по місту… аж до ночі.

 Собор Святого Петра – ще один день у Ватикані

  Понеділок 25 листопада для українців, присутніх у Римі був особливим. Можна сказати більше – всі їхали, щоби взяти участь саме у цих богослужіннях з нагоди 50-ліття перенесення мощей Святого Йосафата до Рима. Вже з самого ранку на площі гуртувалося багато українців, які проходили відповідні контролі для входу до Базиліки Святого Петра.

  Дух радості виднів на обличчі численних українців, які прямували до базиліки. Всі знали, що очолить Літургію Блаженніший Святослав, а потім має прийти привітати сам Папа Франциск.

  О 9 год. зранку вірні спостерігали за процесією, яку розпочали численні  священики, відтак єпископи і на чолі якої йшов сам Блаженніший Святослав. Богослужіння відбувалося на центральному престолі Базиліки так званому «Престолі визнання віри». Служіння на цьому престолі належить тільки Папі Римському, але цього разу він надав таке право нашому Патріарху. В 1996 році таке Богослужіння відбувалося на цьому престолі, очолюване Блаженнішим Мирославом Іваном Любачівським.

  Великою радістю для нашого українського народу є присутність тіла святого Йосафата в базиліці св. Петра. Перенесення його мощів до собору Святого Петра відбулося 22 листопада 1963 року з волі Папи Івана ХХІІІ. Їх історія є надзвичайно складною: після мученицької смерті святого Йосафата його мощі перебували у різних місцях Литви, Польщі і Білорусії. У 1916 році їх перевозять до костелу Святої Варвари у Відні, а у 1949 році вони потрапляють з Австрії до Рима, де згодом були виставлені для загального почитання.

 Барі – місто святого Миколая Чудотворця

  Вівторок – ще один день нашого паломництва. Здавалося б, що ми вже були в Римі і вже можна повертатися додому. Але в нас попереду ще цікава програма. Минулорічне паломництво завершилося Римом і звідси ми знову поверталися догори, на північ Італії, а цього річ ми опускаємося ще нижче, на південь до Адріатичного Моря – до міста Барі. По дорозі ми зустрілися зі снігом та сильним вітром.

  Прибувши до Барі, ми зайшли до чудової базиліки Святого Миколая, у крипті якої знаходяться мощі Святого Чудотворця. Ми, українці особливо любимо цього праведника, бо саме Він нам приносить «подарунки» і ми так чекаємо цю чарівну ніч. Змалку всім нам привили любов до цього святого, тому є великою радістю перебувати на цих землях.

  У крипті, на престолі над гробом святого ми відслужили Святу Літургію, а відтак під спів «Ой хто хто Миколая любить» приступали, щоби приклонитися перед мощами святого. Відтак мали окремий час на приватну молитву та на Сповідь.

 Що це за місто БАРІ і як там опинився святий Миколай?

  Місто Барі має стару і нову частину. Старе місто наповнене історичними місцями, серед яких на першому місці храм-базиліка Св. Миколоя, в якому зберігаються мироточиві мощі Святителя Чудотворця. Історія тут починається у XI столітті, коли грецька (Візантійська) імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів, і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон і книг. Мусульмани робили замах знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая, спорудивши кораблі, які вирушили на пошуки. 8 травня кораблі повернулися до Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на його честь і освячена папою Урбаном II. Мощі святого є тут і до сьогодні.

 Сан Джованні Ротондо і Падре Піо

  Наш шлях продовжується і ми їдемо в Сан Джованні Ротондо. Це містечко відоме на весь світ, бо тут жив святий Падре Піо. Скільки людей з цілого світу подивляють його надзвичайні дари і мають бажання відвідати його мощі. Є гарний художній фільм про його життя і навіть є переклад українською мовою. Ми його дивилися в автобусі, щоби паломники могли краще ознайомитися з його життям.

  Прибувши на місце, хоч із запізненням, все ж-таки нам дозволили відслужити святу Літургію у старій церкві, де колись зберігалося тіло Святого. У своїй проповіді о. Йосафат звернув увагу на один момент, яким відзначився святий: він був людиною молитви, Його поради, які він давав людям найчастіше були пов’язані з молитвою, а тому є для всіх нас прикладом, що молитва чинить великі діла і треба приділяти достатньо часу для молитви.

  Відтак мали гарну нагоду відвідати музей у старій церкві, де схематично, на фотографіях та з допомогою речей святого, переказано все його життя. Опісля ми всі направилися до нового храму, де знаходяться мощі – гріб Святого Падре Піо з П’єтрельчіни. Там ми мали більше часу для молитви і, звичайно, не могли не звернути уваги на чудові та захоплюючі мозаїки, які робили учні школи мозаїки о. Івана Рупніка. До цієї школи належить і наш о. Євген Андрухів, який робив мозаїки і в нашому храмі святих Кирила і Методія. Він же працював і в храмі у Сан Джованні Ротондо і в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового у Києві.

 Хто ж такий Падре Піо і чому він став таким відомим?

  Папа Іван Павло II проголосив святим Падре Піо, відомого у всьому світі сповідника і стигматика у 2000 році. На цій церемонії були присутні понад 250 тисяч паломників. Цей чоловік прославився ще за життя як досвідчений духівник, чудотворець і стигматик. Багато годин на день (10-12) він проводив у сповідальниці.

  Франческо Форджоне (майбутній Падре Піо) народився 25 травня 1887 року у містечку П’єтрельчина на півдні Італії у бідній родині. В 1902 році вступив до монастиря капуцинів у Морконе, а в травні 1910 року він був висвячений на священика. У 1915 році отримав невидимі стигмати – знаки Христових ран – на долонях, а 20 вересня 1918 року – видимі криваві стигмати на руках і ногах. Маси народу стояли в чергах, щоби висповідатися у Святого, бо володів він надзвичайним даром «читати в серцях людини». Такі масові паломництва тривали аж до дня його смерті у вересні 1968 року.

  «Скажи всім, що після моєї смерті я буду, як ніколи живий і багато нашумлю. Ви знайдете мене тут і я набуду для вас багаті милості, тому що тоді це більше не коштуватиме мені зусиль». З такими словами звернувся Падре Піо 22 вересня 1968 року до останнього з тих, що сповідалися у нього в маленькому монастирському храмі в Сан Джованні Ротондо, де він і помер в наступну ніч. Вже за багато років до цього, Падре Піо неодноразово виголошував це пророкування-заповіт, про що свідчить, наприклад, його лист від 1916 року до однієї з його духовних дочок: «Не турбуйтеся при думці того, що з моєю смертю вам не чогось не вистачатиме: обіцяю вам, перед небом і землею, що я продовжуватиму піклуватися про вас з неба. Мої відвідування почастішають. Та що я говорю?! Я завжди буду з вами і завжди піклуватимуся про ваше освячення. Коли ж Господеві буде угодне призвати вас до себе, я особисто представлю вас Божественному Женихові».

  Стигми – рани, які мав Падре Піо, протягом 50 років не знали жодної медичної обробки, і поза тим ніколи не інфікувалися. Зникнення цих стигматів після смерті подвижника є другою медичною таємницею, – зазначив д-р Маріанеччі. У справі беатифікації Падре Піо важливу роль відіграли особисті свідчення Папи Івана Павла II. У 1947 р. молодий священик Кароль Войтила сповідався у Падре Піо, а через 15 років, вже будучи єпископом Краківським, він написав до Падре Піо листа з проханням молитися за жінку, хвору на рак горла. Через 11 днів хвороба безслідно зникла.

  Особистість Падре Піо відкривається в невпинній і болісній боротьбі з сатаною, розлюченим непохитною вірою цього покірливого монаха, що давала йому силу знов направляти людей на дорогу добра. І чим міцніше він приєднувався до Бога, тим з більшим озлобленням лукавий накидався на нього за те, що він виривав з його рук людські душі, особливо за допомогою Таїнства Покаяння, служінню якому він цілком присвятив себе до кінця своїх днів. Одного дня, боротьба з дияволом стала настільки запеклою, що Падре Піо написав своєму духівникові: «У один з цих днів, демони накинулися на мене подібно до голодних тигрів, проклинаючи мене і погрожуючи мені тим, що я гірко поплачуся за все це. Отче, вони здержали слово! З того дня вони щодня б’ють мене».

  Попросивши заступництва цього Святого у всіх наших потребах, ми від’їхали до нашої наступної зупинки – Лорето.

 Лорето і хатинка Богородиці з Назарету

  До цього італійського богородичного міста ми приїхали пізно ввечері і поселилися в готелі на самій площі перед Базилікою. Лише зранку ми змогли увійти до прекрасної святині, помолитись і у крипті собору мали Святу Літургію українською мовою.

  Передання говорить, що рівноапостольна Олена під час подорожі по Святих місцях знайшла в Назареті той самий будинок, де зростала і виховувалася Діва Марія і де відбулося таїнство Благовіщення. Над цим будинком вона повеліла збудувати церкву. Коли в XIII столітті хрестоносці відступали з Палестини під натиском сарацинів, церква, побудована св. Оленою, була зруйнована і доля «найсвятішого будинку» викликала побоювання.

  За переказами, не бажаючи допустити руйнування Святого будинку, ангели перенесли його до Далмацию, в околиці Рієки, а Богородиця з’явилася місцевому єпископові, щоб пояснити походження крихітної будівлі довжиною всього 850 см, шириною 380 см і заввишки 410 см. Історики вважають, що замість небожителів транспортування реліквії з Палестини до Далмацию міг організувати епірський правитель Никифор I.

  Потім будинок настільки ж загадковим чином перенісся в околиці Анкони, в Лорето, де довкола нього була споруджена «Базиліка Святого будинку» (Santuario della Santa Casa). Папа Сикст IV в 1491 році і Папа Юлій II в 1507 видали булли, які підтвержували достовірність святині в Лорето.

 Останній етап нашого паломництва: Сан Маріно і Відень (Австрія)

  Вже, здавалося б, достатньо. Пора повертатися. Але по дорозі ми ще на декілька годин зупинилися у Сан Маріно (автономна республіка при Італії), а відтак направилися до Відня. Віденський холод злякав не одного паломника, проте ласка витривалості була присутня у багатьох і більшість справилися без нарікання.

  Місто Відень розташоване у східній частині Австрії біля підніжжя гір Альп, на березі прекрасного Дунаю. Перша письмова згадка про Відень сягає 881 року. Починаючи із ХІІІ ст., ним володіє династія Габсбургів. Розквіт міста припадає на часи правління імператриці Марії-Терези (1740-1780) і її сина Йосифа ІІ (1780-1790). В той час у Відні жили і творили Моцарт, Бетховен, Шуберт, і місто було визнаною музичною столицею Європи. Славні музичні традиції міста збереглися донині.

  Катедральний собор Святого Стефана – найдавніша і найбільша святиня Австрії, з його готичною південною вежею висотою 137 метрів є відомий на весь світ. У цьому соборі з правої сторони від входу знаходиться каплиця з чудотворною іконою Матері Божої із прикарпатського села Повч. Ця ікона була написана невідомим русинським художником для греко-католицької церкви.

  Розказують неймовірну історію цієї ікони. Вона у 1696 році впродовж місяця мироточила. Це було засвідчене науковцями і відомості про це явище дійшли до австрійського імператора Леопольда І. Саме на його прохання та імператриці Елеонори ікону із села Повч урочисто перенесли у Відень до собору Святого Стефана.

  Місце, яке особливо дороге українцям і яке знаходиться у центрі Відня, неподалік собору Святого Стефана – це українська церковця Святої великомучениці Варвари, яка є найдавнішою українською церквою поза межами України. Заснувала її австрійська імператриця Марія-Тереза в день святої Терези, 15 жовтня 1775 року. Імператриця прихильно ставилася до греко-католиків.

  Мощі Св. Йосафата довший час покоїлися на головному престолі церкви Св. Варвари, а згодом праворуч іконостасу, було споруджено каплицю в честь святого, в якій його мощі були відкритими для почитання аж до часу їх перенесення до Рима. Перенесення мощей Св. Йосафата до Відня, у церкву Св. Варвари, сталося внаслідок певних релігійних та політичних подій. Тільки так міг врятувати цю реліквію від російської неволі та можливого осквернення Митрополит Андрей Шептицький.

  Саме у цьому храмі ми відслужили останню Літургію нашого 11-денного паломництва святими місцями. З Відня ми подалися до нашої батьківщини України.

  Богу дякуємо за можливість здійснити це паломництво.

  А всіх вірних заохочую робити всі старання (серед яких, звичайно, і відкладання грошей) для здійснення паломництв. Отож, готуємося до наступного – а це паломництво до Святої Землі – Вифлеєму і Єрусалиму та інших місць, де народився, жив, навчав, терпів і помер наш Господь Ісус Христос. Воно відбудеться з 14 по 21 березня 2013 року. Отже, зголошуйтеся.

 о. Йосафат Бойко, ВС 

Наступні заходи

Тлумачний словник

сайт про Папу Франциска

Відвідування сайту

  • 46Reads today:
  • 28Reads yesterday:
  • 279Reads last week:
  • 30979Total visitors:
  • 26Visitors today:
  • 161Visitors last week: