Home » статті » Третій чин як орден покаяння

Третій чин як орден покаяння

image5

  * ОЛЕГ ЖЕРНОКЛЕЄВ /

  Суть явища розкриває його історія. Про те, ким є людина, може багато розповісти її біографія, тобто історія її життя. Так само й Третій чин як історичний та суспільний феномен також має свою «біографію». За браком часу зупинимося лише на основних віхах розвитку того, що історично – майже 800 років тому – дістало назву «Третій чин».

  Третій чин є «місцем духовної, інтелектуальної та соціальної праці на славу Божу для тих людей, котрі прагнуть служити Богові, не виходячи зі свого світського стану. Не полишаючи мирських занять, вони максимально можливою для них мірою присвячують своє життя Богу. Згідно з давньою традицією Західної церкви, таких людей називають терціаріями – від латинського слова tertio (третій)»[1]. Але чому «третій»?

  У наш час чоловічі чернечі спільноти вважаються першим орденом, жіночі – другим, а світські (лаїкат) усіх станів і професій – третім орденом. Однак історично не відразу склалося саме так. У Середньовіччі (V–XV ст.) в Європі було поширене уявлення про троїчну будову суспільства. Воно поділялося на три стани: «тих, хто молиться» (священнослужителі), «тих, хто воює» (рицарі, феодали) і «тих, хто працює» (спочатку переважно селяни, згодом ремісники, торговці, підприємці – так званий «третій стан»).

  Поступово склалося й уявлення про троїчну будову Церкви. Наприкінці ХІІ ст. до «ордену кліриків», тобто священиків (ordo clericorum), та до «ордену ченців» (ordo monachorum) додається також «орден покаяння» (ordo poenitentium), що складався з мирян. З перших століть християнства рух покаяння був інституційним середовищем практик каяття, що були накладені церквою або добровільно вибрані як шлях євангельського вдосконалення. У Середні віки «Ordo poenitentium» складався з різних категорій розкаяних, таких як облати (миряни, про яких мав дбати монастир, або з дитинства посвячені для чернечого життя), пустельники, самітники, паломники.

  Рух покаяння став дуже популярним після Григоріанської реформи в кінці ХІ ст. Це був добровільний рух, широко поширений серед мирян. Його характерними рисами були: апостольське життя, виражене убогістю (бідністю), народними (загальнодоступними) проповідями, покаянними практиками та актами милосердя щодо ізгоїв, прокажених та ін. Добровільний характер руху покаяння зіграв визначальну роль в його розвитку, але й був приводом для єретичних тенденцій. Офіційні структури церкви, Папська курія, єпископи, монастирі часто були байдужі до великого євангельського підйому, що виходив від мирян. Ця відсутність настановлення була однією з причин поширення єресі. Таким був, наприклад, рух катарів у Франції та Італії.

  Потреба у справжній реформі спонукала до прямого втручання римських пап задля збереження ортодоксальності світських рухів покаяння. З початку ХІІ ст. папи брали під свій захист різні групи, що провадили покаянне життя. У 1195 р., коли св. Франциск з Ассизі ще був підлітком, у північній Італії була заснована група розкаяних, відома як «гуміліати». Папа Інокентій ІІІ затвердив їхній спосіб життя в 1201 р. Саме вони вперше в історії були названі «третій чин».

  Св. Франциск та його перші брати також, поки не отримали папське затвердження свого чернечого уставу, називали себе «покутниками з міста Ассизі». У своєму Заповіті Франциск стверджує, що Бог покликав його вступити на дорогу покаянного життя. З самого початку Франциск вважав себе розкаяним на шляху до навернення. З біографічних свідоцтв бачимо, що Франциск не тільки мав вирішальний вплив на оживлення покаянного руху в ХІІІ ст., але також окреслив його певними законними нормами та скерував його як спосіб євангельського життя для мирян.

  Франциск отримав усне схвалення його особистого способу життя від Папи Інокентія ІІІ у 1209 р. Стиль життя, який Франциск з Ассизі дав мирянам, був викладений ним у першій версії Послання вірним. Цей лист має й другу версію, яка стосується тих же тем, але більш детально. Ключовим словом Послання до вірних є покаяння. Документ безумовно є доказом того, що Франциск дав спосіб життя мирянам, що хотіли жити за радикальним покликом Євангелія, адаптованим до їхніх потреб. Стиль Послання є повчальним. Зміст стосується найпростіших, мінімальних основ покаянного життя, а саме: заповідь любові до Бога і ближнього, відмови від гріха, участі в Євхаристії та тайні покаяння, актів милосердя як доказів життя в каятті. Усе це розглядається на ґрунті одухотвореності Трійцею та Христового учнівства у тривимірних відносинах подружжя, братства й батьківства. Зворотній бік являє собою людина, що не приступила до покаянного життя. Франциск описує смерть цієї особи (ще за земного життя) в дуже жорсткій, але реалістичній формі.

  Спосіб життя покутників св. Франциска був окреслений у документі під назвою «Memoriale Propositi». Текст був написаний кардиналом Уголіно (пізніше – папа Григорій IX) та затверджений Папою Гонорієм ІІІ у 1221 р. Фактично це був перший Статут Третього чину францисканців. ( >>> )

Pages: 1 2

Наступні заходи

Тлумачний словник

сайт про Папу Франциска

Відвідування сайту

  • 28Reads today:
  • 40Reads yesterday:
  • 415Reads last week:
  • 32677Total visitors:
  • 16Visitors today:
  • 245Visitors last week: